Баба-яга, Кощей, Колобок: кто они на самом деле

Мы привыкли, что читать детям сказки – довольно обыденное дело. Когда мы были маленькими, нам так же перед сном рассказывали истории про Бабу-ягу, Кощея, медведя и лису, и вот мы уже сами пересказываем давно известные сказочные сюжеты своим детям. И вряд ли кто-то из нас всерьез задумывался, а так ли просты и добры русские народные сказки? 

Большинство русских народных сказок в настоящее время адаптированы. Можно сказать, что за столетия их существования они были скорректированы цензурой, потому что если почитать оригинальные произведения, у вас-то волосы дыбом встанут – не то что у ребенка. Причиной этому будут описанные сцены жестокости и насилия, использование табуированной лексики в сюжетах.

Изначально все сказки несли образовательный характер. На фоне общей неграмотности знания о природных явлениях, астрономии, развитии человечества передавались посредством сказок. Благодаря этим «передачам» мы и в XXI веке знаем про существование Колобка. 

Кто такой Колобок? 

Правда, на данный момент наше восприятие данного персонажа и его побега сильно разнится с тем смыслом, который был вложен в сказку изначально.

Думаю, что и вас не раз мучал вопрос, почему звери едят круглый хлеб? На самом деле ответ на этот вопрос существует, и уходит своими корнями как раз во времена древних славян, еще задолго до крещения Руси.  

Слово «хоро» или «коло» в древнеславянском языке – «круг».

Начнем с того, что испечь шар невозможно из-за гравитации земли. То есть, по сути, Колобок возможен только в условиях невесомости. Уже догадываетесь, о чем речь?

Почему на пути Колобка встречаются различные животные?

Гороскоп славян до появления греческого варианта был зооморфным, и путешествие Колобка от зверя к зверю – это путешествие по небу. Правда, тут есть два варианта развития событий. В одних источниках нам рассказывается о том, что поедание Колобка в конце сказки лисой символизирует солнечное затмение, в то время как в других материалах мы находим иную версию: Колобок – это Луна, а его путешествие «по животным» – это убывание Луны.

В том или ином случае основной смысл сказки – первые уроки астрономии, основанные на изначальных наблюдениях за небом.

Есть и нравственный аспект в данной сказке: из-за своего тщеславия глупый Колобок был уничтожен силами, которые оказались сильнее его. 

Кощей и Кащей: разные персонажи 

Наверняка вы не раз слышали или даже употребляли в речи слово «кощунство». Но вряд ли вы знали, что истинное значение этого слова – следование нехристианским обычаям.

По одной из версий, у древних славян «кощеем» назывался жрец. Но после крещения Руси Кощей из хранителя знаний превратился в сказках в жестокого и злого колдуна, как и многие другие дохристианские персонажи, включая Баба-ягу (об этом чуть позже). 
Чем же Кощей отличается от Кащея? По сути, разница лишь в этимологии, так как при христианстве эти два персонажа стали одним целым. Кащей – тот, чья смерть хранится в яйце, и произошло его имя от значения руны древнеславянского языка «Ка», что переводится как «союз, собирание внутрь себя». С той же этимологией известное нам слово «кара», изначально обозначавшее «нечто, переставшее сиять, так как вобрало сияние внутрь себя», так как «Ра» – бог солнца, а в руническом алфавите – «сияние». 

Баба-яга: такая ли злодейка? 

Бабе-яге христианство тоже испортило репутацию, правда, не так как Кощею. Как мы помним, несмотря на то, что Баба Ёжика – все же отрицательный персонаж, добрых дел на ее счету немало: и Иван-царевич находил у нее приют, и волшебные предметы давала, и кормить не забывала.

А все началось с того, что во времена древних славян Йогиня-Матушка была доброй покровительницей детей-сирот, красавицей, излучающей свет, обутая в нарядные сапожки, а вовсе не злой лесной старухой, кладущей детей на лопату и отправлявшей их в печь.

Кстати, слово «лапата» и здесь неслучайно. Найденных детей Йогиня спасала в чаще леса, у подножья гор, где передавала их на служения богам, то есть, одинокие дети в дальнейшем становились жрецами и жрицами. Ритуал «передачи» состоял в том, что из Пещь Ры (так называлось специальное углубление в горе) выезжал каменный помост, который и назывался «лапата». Туда покровительница сажала или клала детей в белых одеждах, а после того, как «лапата» увозила детей, она поджигала хворост, проводя огненный обряд.

Музей мифов и суеверий русского народа. Баба-яга © Фотобанк lori.ru

«Очевидцы» передавали увиденное из уст в уста, постепенно превратив добрую красавицу в коварную истребительницу детей. Примерно тогда же она начала стариться, горбиться и покрываться бородавками, а впоследствии «переехала» жить в избушку, на болото.

Так или иначе, большинство сказок все равно являются частью нашей культуры и воспитания, а какие трансформации ждут героев дальше – узнаем от наших правнуков. 

«Алиса в Стране Чудес», история создания книги

Имя Алиса — древнегерманское женское имя. Оно является сокращенной формой имени Аделаида (фр. Adelaide), в свою очередь представляющего собой французский вариант древнегерманского имени Adalheid (Adelheid, Adelheidis). Это сложное слово включает два корня: adal (благородный, знатный) и heid (вид, род, образ). Таким образом, имя Adalheid означает не что иное, как ’благородная видом’, ’благородная происхождением’ или же просто ’благородство’. Такое же значение, с определенной эмоциональной окраской, можно признать и за именем Алиса. Существуют гипотезы о связи имени Алиса с греческим женским именем Каллиста, или с греческим же словом aletheia (’истина’).

Известны несколько святых, носивших имя Аделаида, из них по меньшей мере две почитаемы также и под именем Алисы — св. Аделаида (Алиса), аббатисса монастыря в Виллихе (960 — 1015, ее память в Католической Церкви совершается 5 февраля), и св. Алиса из Шаербек (недалеко от Брюсселя), (1215 — 1250, память 12 июня).

Имя Алиса приобретает особую популярность в Англии в XIX веке — этим именем звалась жена короля Вильгельма IV, а чуть позже — Алиса Мод Мари (1843-1878), великая герцогиня Гессенская, вторая дочь королевы Виктории и принца Альберта.

Безусловно, самая известная в мире Алиса — это героиня сказок писателя, издававшего свои произведения под псевдонимом Льюис Кэрролл — «Алиса в Стране Чудес» и «Алиса в Зазеркалье». Прототипом для нее стала дочь друга Кэррола Алиса Лидделл. Кэррол вообще любил это имя; помимо Лидделл у него были и другие знакомые девочки Алисы. Тему имени Алисы Кэррол неоднократно обыгрывает в «Алисе в Зазеркалье»:

— Что это ты там бормочешь? — спросил Шалтай, впервые прямо взглянув на нее. — Скажи-ка мне лучше, как тебя зовут и зачем ты сюда явилась.
— Меня зовут Алиса, а…
— Какое глупое имя, — нетерпеливо прервал ее Шалтай-Болтай. — Что оно значит?
— Разве имя должно что-то значить? — проговорила Алиса с сомнением.
— Конечно, должно, — ответил Шалтай-Болтай и фыркнул. — Возьмем, к примеру, мое имя. Оно выражает мою суть! Замечательную и чудесную суть!
А с таким именем, как у тебя, ты можешь быть чем угодно… Ну, просто чем угодно!

Льюис Кэрролл

История дружбы взрослого Чарльза Лютвиджа Доджсона, который на тот момент учился в Christ Church, при Оксфорде, и маленькой Алисы начиналась в далеком 1856 году, когда в его колледже появился новый декан — Генри Лидделл (Henry Liddell), вместе с которым приехали его жена и пять детей, среди которых была и 4-летняя Алиса.

Алиса Лидделл была четвёртым ребёнком Генри — филолога-классика и соавтора знаменитого греческого словаря «Лиддел-Скотт». У Алисы были два старших брата, которые погибли от скарлатины в 1853 году, старшая сестра Лорина и ещё шесть младших братьев и сестёр. Чарльз стал близким другом семьи в последующие годы.

Алиса росла в обществе двух сестёр — Лорина была старше на три года, а Эдит была младше на два. По праздникам вместе со всей семьёй они отдыхали на западном побережье северного Уэльса в загородном доме Penmorfa, ныне отель Gogarth Abbey.

  

В стихотворении, приведенном в заключении «Алисы в Зазеркалье», одном из лучших поэтических произведений Кэрролла, он вспоминает лодочную прогулку с тремя девочками Лидделл, когда он впервые рассказал «Алису в Стране чудес». Стихотворение написано в форме акростиха: из первых букв каждой строки складывается имя — Алиса Плэзнс Лидделл.

Рождение истории

4 июля 1862 года на лодочной прогулке Алиса Лидделл попросила своего друга Чарльза Доджсона сочинить историю для нее и ее сестер Эдит и Лорины. Доджсон, которому и раньше приходилось рассказывать детям декана Лиддела сказки, придумывая события и персонажей на ходу, с готовностью согласился. На этот раз он поведал сестрам о приключениях маленькой девочки в Подземной Стране, куда она попала, провалившись в нору Белого Кролика.

Главная героиня очень напоминала Алису (и не только именем), а некоторые второстепенные персонажи — ее сестер Лорину и Эдит. История так понравилась Алисе Лидделл, что она попросила рассказчика записать ее. Доджсон обещал, но все равно напоминать пришлось несколько раз. Наконец он выполнил просьбу Алисы и подарил ей манускрипт, который назывался «Приключения Алисы под землей». Позже автор решил переписать книгу. Для этого весной 1863 года он отправил её на рецензию своему другу Джоржу Макдональду. Также в книгу были добавлены новые детали и иллюстрации Джона Тениела (John Tenniel).

  

Новую версию книги Доджсона преподнес своей любимице на Рождество 1863 года. В 1865 году Доджсон опубликовал книгу «Приключения Алисы в Стране Чудес» под псевдонимом Льюис Кэрролл. Вторая книга — «Алиса в Зазеркалье» — вышла шестью годами позже, в 1871 году. Обе сказки, которым уже значительно больше 100 лет, популярны и поныне, а рукописный экземпляр, который Доджсон подарил когда-то Алисе Лидделл, хранится в Британской Библиотеке.
В возрасте восьмидесяти лет Алисе Лидделл Харгривз присудили Почетную Грамоту Колумбийского университета за ту важную роль, которую она сыграла в создании знаменитой книги мистера Доджсона.

Экранизации, игры

Наиболее известный мультфильм по мотивам кэрролловской «Алисы в стране чудес» принадлежит художникам студии Дисней. Красивый, яркий, легкий. Но ни сама девочка, ни техника рисования никак не выделяли мультфильм из ряда однотипных диснеевских сказок. Алиса, Золушка, какая-нибудь очередная принцесса… Героини мультфильмов не слишком-то отличались друг от друга. Художники и режиссер Клайд Джероними подошли к экранизации как к еще одной сказке, лишенной индивидуальности и собственного, неповторимого шарма.

Совсем с другим настроением подошли к делу советские мультипликаторы. Вышедший в 1981 году, ровно тридцать лет спустя пос загадки, непокорное и своенравное.

К работе приле диснеевской премьеры, мультфильм «Алиса в стране чудес» в корне отличался от предшественника. Наши художники не повторили ни одного приглаженного, аккуратненького штриха американских коллег. Вместо милой детской сказочки они сделали настоящее кэрролловское произведение — странное, щедро рассыпающееступила киностудия «Киевнаучфильм». Художники — Ирина Смирнова и Генрих Уманский. Более ярких и запоминающихся, нежели «Алиса», мультфильмов в их творческом багаже нет. Помимо вышедших годом позже трех серий «Алисы в зазеркалье». А вот имя Ефрема Пружанского известно более широкому кругу любителей советской мультипликации. На его счету полсотни мультфильмов, включая несколько историй про Парасольку и, конечно, про казаков, которые то на свадьбе гуляли, то в футбол играли, то соль покупали.

«Алиса в стране чудес» — отнюдь не детский мультфильм. Он кажется слишком мрачным и неоднозначным. Размытый акварельный фон, герои через одного агрессивно-антипатичной наружности, никакого лоска, объема, удивительной игры света и тени… Он по-кэрролловски настораживает, волнует и очаровывает. Напоминает психоделический рок 60-х и дезориентирующий неврологический синдром, который психиатры так и назвали — Синдром Алисы в Стране Чудес.

И Алиса, и Шляпник, и Белый Кролик, и Герцогиня, и Чеширский кот кардинально отличаются от заморских собратьев. К примеру, главная героиня — отнюдь не умилительное дитя с чистым взором. Русская Алиса скорее напоминает воспитанницу закрытой английской школы. У нее внимательные глаза, любопытство во весь рост, и, что самое отрадное, она чрезвычайно умна.
Да, современным детям вариант Диснея нравится гораздо больше. Но ничего неожиданного и предосудительного в этом нет. От советского мультфильма гораздо больше удовольствия получают их родители. Уж им-то не надо расписывать его шарм и оригинальность.

Объективно и безэмоционально оценивать мультфильмы того времени просто невозможно. Судите сами, в том 1981 году, помимо «Алисы в стране чудес», на экраны вышли и «Пластилиновая ворона», и «Мама для мамонтенка», и «Следствие ведут колобки», и «Кот Леопольд», и «Халиф-аист»… Маленькие шедевры, уникальные и неповторимые.

Также, на основе книги Кэрролла, в 2000 году была выпущена American McGee’s Alice — культовая компьютерная игра в жанре Action, выполненная в стиле фэнтези. Однако, в отличие от произведений Кэрролла, игра рисует перед играющим другую Страну Чудес, наполненную жестокостью и насилием.

Вскоре после описанных Кэрроллом приключений Алисы, в её доме случается пожар. Родители Алисы погибают. Сама она спасается, получив серьёзные ожоги и психические травмы. Вскоре она оказывается в психиатрической лечебнице Рутленд, где проводит несколько лет, превращаясь из девочки в подростка. Лечение, оказываемое ей в Рутленде не даёт эффекта — она не реагирует ни на что происходящее вокруг, находясь в своеобразной коме. Сознание Алисы заблокировало чуство вины — она считает себя убийцей своих родителей, так как чувствовала сквозь сон запах дыма, но не пожелала просыпатся, покидать Страну Чудес. Из последней надежды, врач Алисы даёт ей её игрушку, кролика. Это вызывает толчок в её сознании — она снова оказывается в Стране Чудес, но уже обезображенной её больным разумом.

Чеширский Кот

Одним из основных персонажей книги является Чеширский Кот (Cheshire Cat) — постоянно ухмыляющееся существо, умеющее по собственному желанию постепенно растворяться в воздухе, оставляя на прощанье лишь улыбку… Занимающий Алису не только забавляющими её разговорами, но и порой чересчур досаждающими философскими измышлениями…
В первоначальном варианте книги Льюиса Кэрролла Чеширский Кот как таковой отсутствовал. Появился он только в 1865 году. В те времена часто использовалось выражение — «улыбается, как чеширский кот». Можно по-разному интерпретировать данную поговорку. Вот, например, две теории:

В графстве Чешир, где родился Кэрролл, некий до сих пор неизвестный маляр рисовал ухмыляющихся котов над дверьми таверн. Исторически это были скалящиеся львы (или леопарды), но в Чешире мало кто видел львов.

Во втором объяснении говорится о том, что некогда вид улыбающихся котов придавали знаменитым чеширским сырам, история которых насчитывает уже более девяти веков.
В «Книге Вымышленных Существ», в разделе «Чеширский кот и коты из Килькеннии» (The Cheshire Cat and the Killkenny Cats), Борхес пишет:

В английском языке есть выражение «grin like a Cheshire cat» (сардонически усмехаться, как чеширский кот). Предлагаются разные объяснения. Одно состоит в том, что в Чешире продавали сыры, похожие на голову улыбающегося кота. Второе — что над высоким званием небольшого графства Чешир «смеялись даже коты». Ещё одно — что во времена царствования Ричарда Третьего в Чешире жил лесничий Катерлинг, который, когда ловил браконьеров, злобно ухмылялся.

В повести «Алиса в стране Чудес», опубликованной в 1865 году, Льюис Кэрролл наделяет Чеширского кота способностью постепенно исчезать, пока от него не остается только одна улыбка — без рта и без зубов.

Когда молодой Доджсон приехал в Оксфорд, там как раз шла дискуссия о происхождении этой поговорки. Доджсон, уроженец Чешира, не мог ей не заинтересоваться.

Также есть сведения о том, что при создании образа Кота Кэрролл якобы вдохновился резными деревянными орнаментами в церкви деревушки Крофт на северо-востоке Англии, где его отец служил пастором.

На родине Кэрролла, в деревне Дэрсбери в Графстве Чешир, также есть Церковь Всех Святых. В ней, художник Geoffrey Webb в 1935 году создал великолепный витраж с изображением персонажей из всеми любимой книги.

Изображение «Алисы в Стране Чудес» нашло отражение даже в современном творчестве ультрамодных журналов. Специальная фотосессия русской супермодели Натальи Водяновой для журнала «Vogue» — поражает сходством с задуманным образом — Алисой Лидделл, в сочетании со стилем и изяществом одежды от всемирно известных модельеров.

Цікаві факти із життя Жуля Верна

Спочатку автор уявляв капітана Немо поляком, що шукав можливостей помститися Росії після жорстокого придушення польського повстання 1863 року.

Українська письменниця Марко Вовчок була особисто знайома з Жулем Верном, котрий передав їй право перекладу його творів російською мовою.

Після смерті Жуля Верна залишилася його картотека, що містить понад 20 000 зошитів з відомостями з усіх галузей людських знань.

Коли на Землю було вперше передано фотографії зворотної сторони Місяця, одному з «потойбічних» місячних кратерів було присвоєне ім'я «Жуль Верн». Кратер Жуль Верн межує з Морем Мрії.

Із 108 наукових передбачень письменника на сьогодні не справдилось лише 10!

Згідно з даними ЮНЕСКО, за кількістю перекладів мовами народів світу книги Жуля Верна займають третє місце, поступаючись лише творам сценаристів студії Уолта Діснея і книгам Агати Крісті.

Цікаві факти з життя Байрона

 

• За спогадами сучасників поета, Байрон мав привабливу зовнішність. Як свідчить Едвард Трелоні, «у зовнішності Байрона втілилася ідеальна норма, якою природа нагороджує генія. Він був у розквіті сил — мав 34 роки, середнього зросту — 5 футів і 8 з половиною дюймів (близько 1,72 метра); красиві риси обличчя, бліда шкіра без жодної плямки чи зморшки, широкі плечі, відкриті груди, чудові пропорції тіла. Невелика, правильної форми голова і кучеряве волосся легко й граціозно поєднувалися з міцною довгою шиєю. Очі та форма рота видавали генія. Природа мало що могла додати до того, чим обдарувала, як у зовнішності, так і в її одухотвореності». Стендаль в одному зі своїх листів описав зустріч із Байроном: «Це було восени 1816 року, коли я побачив Байрона в міланському театрі Ла Скала. Мене вразили очі лорда Байрона... Ніколи в житті я не зустрічав нічого прекраснішого та виразнішого. Навіть тепер, думаючи про те, якого виразу великий зодчий має надавати генієві, завжди згадую той прекрасний образ...»

• Єдиною фізичною вадою Байрона була вроджена кульгавість. Намагаючись виправити свою фізичну ваду, Байрон серйозно займався спортом, став стрілком, боксером, наїзником, плавцем. Байрон легко міг проплисти 5 миль (9 км). В 1809 р. він переплив гирло річки Тахо, наперекір стрімкій течії під час океанського припливу. В 1810 р. за годину і десять хвилин переплив протоку Дарданелли (шириною понад 4 км). Італійці називали його «англій-цем-рибою» після того, як Байрон здобув перемогу під час змагань у Венеції в 1818 p., протримавшись на воді чотири години двадцять хвилин і здолавши відстань у кілька миль.

• Фізично загартований і сильний, Байрон, однак, був напрочуд примхливим щодо своєї зовнішності й здоров'я. Знаючи за собою схильність до повноти, він виснажував себе постійними дієтами, ліками, часто жив надголодь.

• В січні 1822 р. померла теща Байрона, леді Ноел, яка залишила йому спадок у 600 фунтів, за умови, що він додасть до своїх імен Джордж Гордон ім'я Ноел. Поет залюбки підписував свої особисті листи «Н. Б.» (Ноел Байрон), що асоціювалося для нього з ініціалами Наполеона Бонапарта.

   10 цікавих фактів про Альбера Камю

 

1. Альбер Камю народився в Алжирі. Його батько був наглядачем у винному підвалі та помер після поранення в битві на Марні під час Першої світової війни. Матір Камю була напівглуха та неграмотна і працювала прибиральницею.

2. У віці 17 років у Альбера Камю діагностують туберкульоз. Він був змушений призупинити на 2 роки навчання і назавжди припинити заняття спортом, хоча любов до футболу він зберіг на все життя. Він довгі роки страждав від наслідків перенесеної хвороби. Пізніше за станом здоров’я йому було відмовлено в післядипломному навчанні, до армії його також не взяли через перенесену хворобу.

3. В ліцеї Альбер Камю серйозно займався футболом та грав за юнацьку команду клубу "Racing Universitaire d’Alger" (RUA). Пізніше він казав, що спорт та гра в команді вплинули на формування його ставлення до моралі та обов’язку. Частіш за все він був воротарем під час футбольних матчів. Він казав, що ця позиція була найлегшою через те, що так він менше стирав підошви чобіт, за що його часто сварила бабуся. Одного разу друг Камю запитав його, чому він надав би більшу перевагу – театру чи футболу – Камю сказав, що обрав би футбол без найменших вагань.

4. Після навчання Камю працював приватним вчителем, продавцем запчастин та ассистентом в метеорологічному інституті.

5. Камю палив упродовж усього життя. Важко знайти фотографії, де він зображений без цигарки. Навіть свого кота він назвав Сігарет ("Cigarette").

6. Камю був єдиним французьким журналістом, який у 1945 році з обуренням висловився про вибух атомної бомби в Хіросімі, в той час як для більшості французів вибух означав кінець війни.

7. Біограф Камю Олівер Тодд зазначає, що улюбленою стравою Камю, яку він навіть сам і готував, була маісена – кукурудзяна каша.

8. Камю дуже захоплювався театром. В 1936 році він створив самодіяльний "Театр праці" (пізніше – "Театр команди"). Зокрема, він здійснив постановку "Братів Карамазових" за Достоєвським, де сам зіграв Івана Карамазова.

9. В 1957 році Камю була присуджена Нобелівська премія з літератури "за великий внесок до літератури, що висвітив значення людської совісті". В своїй промові з нагоди вручення премії, Камю так охарактеризував свою життєву позицію: "Я надто міцно прикутий до галери свого часу, щоб не гребти разом з іншими, навіть вважаючи, що галера просмерділася оселедцем, що на ній надто багато наглядачів і що, окрім іншого, взято невірний курс".

10. У 2011 році на сторінках італійської газети "Corriere della Sera" було висловлено версію, згідно якої автокатастрофа, в якій загинув Камю, була підлаштована радянськими спецслужбами за особистою вказівкою міністра закордонних справ СРСР Шепілова. Так радянська влада нібито помстилася за те, що Камю публічно засудив радянське вторгнення до Угорщини та виступав на підтримку Бориса Пастернака.

Різне...

  • Генріх Гейне був далеким родичем Карла Маркса по материнській лінії. Проте вони познайомилися в Парижі в 1843 році і не підозрювали про свої родинні зв'язки. Поет був зачарований розумом молодого філософа і майже щодня приходив на вулицю Вано поговорити про політику та літературу.
  • Якось Віктор Гюґо відправився до Пруссії.

– Чим ви займаєтеся? - запитав у нього жандарм, заповнюючи анкету.

– Пишу.

– Я питаю, чим ви заробляєте на кошти для проживання?

– Пером.

– Так і запишемо: «Гюґо. Торговець пір'ям».

  • Діккенс розповів про те, що кожне слово, перш ніж перейти на папір, спочатку йому виразно чується, а персонажі його постійно перебувають поруч і спілкуються з ним. Працюючи над «Крамницею старожитностей», письменник не міг спокійно ні їсти, ні спати: маленька Нелл постійно крутилася під ногами, вимагала до себе уваги.
  • Існує версія, що Еріх Ремарк і Адольф Гітлер неодноразово зустрічалися під час війни (обидва служили на одному напрямку, хоча і в різних полках) і, можливо, були знайомі. На підтвердження цієї версії часто наводиться фотографія, на якій зображені молодий Гітлер і ще двоє чоловіків у військовій формі, один з яких має деяку схожість із Ремарком. Проте у цієї версії немає інших підтверджень. Таким чином, знайомство письменника з Гітлером не доведено.
  • Лев Толстой скептично ставився до своїх романів, у тому числі і до «Війни і миру». У 1871 році він відправив Фету листа: «Який я щасливий ... що писати багатослівну дурницю на кшталт "Війни" я більше ніколи не буду».
  • Едгару Аллану По було сімнадцять років, коли його прийняли до університету Вірджинії. У перший рік він зумів програти в азартні ігри всю свою річну стипендію. Було також відомо про те, що Едгар заборгував близько $ 2500 місцевим гравцям. Азартні ігри привели до алкоголізму. Едгар примудрявся з'являтися в нетверезому стані навіть під час іспитів. Цікавий факт полягає в тому, що Едгар Аллан По закінчив заклад з найвищим рейтингом в своєму класі і став кращим студентом свого покоління.
  • Одна з найбільш незвичайних в світі книг – це «Божественна комедія» Данте, написана на аркуші паперу розміром 80 на 60 см. бенедиктинським ченцем Габріелем Челані. Всі  14 000 віршів можна легко прочитати неозброєним оком, а якщо подивитися на лист з деякої відстані, то бачиш барвисту карту Італії. На цю працю Челані витратив чотири роки.
  • Джек Лондон виріс у майже жебрацьких умовах, тому ще в дитинстві змушений був працювати. Він продавав газети на вулиці, а після школи влаштувався на фабрику з виготовлення консервів. Потім у житті Джека Лондона з'явилася Аляска: він працював там старателем, рибалкою, а в 23 роки став волоцюгою. Після чергового арешту він вирішив заробляти на хліб письменництвом, думаючи, що це найпростіший заробіток. Він розмістив у журналах свої перші оповідання, засновані на особистих враженнях від перебування на Алясці. А в 1900 році світ побачив його перший збірник творів, який називався «Син вовка». Розповіді Лондона користувалися популярністю. Щороку він випускав по декілька книг. Його найвідоміші романи «Мартін Іден» і «Серця трьох» увійшли до класики світової літератури.
  • Популярність Лондона не згасла і зараз. За його творами знімають фільми. Незважаючи на те, що помер Джек Лондон 22 листопада 1916 року, він до цих пір залишається улюбленим письменником мільйонів читачів в усьому світі.
  • Один з найвизначніших письменників Франції, історик, філософ, поет Вольтер написав книжку «Історія Карла XII», яку до кінця XIX ст. було перевидано понад 100 разів. Дві сторінки в ній присвячено Україні та її гетьманові Івану Мазепі. У своєму творі Вольтер писав про Україну: «Україна завжди прагнула свободи, але, оточена Москвою, Туреччиною і Польщею, все була примушена шукати собі протектора в одній з цих держав». Мазепу він описував так: «Це була відважна людина, далекоглядна, невтомна в праці, хоч і поважного віку».

Свята, пам'ятні та знаменні дати, присвячені книгам

 

19 лютого - День дарування книг у Вірменії

3 березня - Всесвітній день письменника

21 березня - Всесвітній день поезії

2 квітня - Міжнародний день дитячої книги

23 квітня - Всесвітній день книг і авторського права

10 травня - День книги в Німеччині

24 травня - День слов'янської писемності і культури

8 вересня - Міжнародний день грамотності

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек

16 жовтня - Свято читання у Франції

 

19 лютого - День дарування книг у Вірменії

У цей день  у Вірменії проходить чудове   свято, ініціатором проведення якого   виступив уряд Вірменії у 2008 р.

Дата проведення була обрана у зв'язку з тим, що 19 лютого 1869 р.народився видатний вірменський поет і письменник, великий громадський діяч Ованес Тадевосовіч Туманян. Він залишив невелику, але різноманітнулітературну спадщину, в якій гармонійно поєднуються проза і поезія, казки та байки, лірика та балади. Вважається, що народний епос є найвидатнішою стороною його творчості. Щорічно, починаючи з 4 квітня, в Єревані проходять Туманянівські дні.

Щороку 19 лютого Національна бібліотека Вірменії дарує регіональним бібліотекам 20-30 найменувань нових книг, закликає молодь дарувати книгиодин одному. В цей день у бібліотеках проходять презентації книг, театральні вистави за мотивами туманянівських казок, зустрічі з письменниками та видавцями, акції з передачі книг дитячим бібліотекам.

 

3 березня - Всесвітній день письменника

Ця дата  відзначається за рішенням 48-го конгресу Міжнародного ПЕН-клубу, що відбувся 12-18 січня 1986 р. ПЕН-клуб був заснований у 1921 р., назва організації - абревіатура, утворена першими літерами англійських слів: poets - поети, essayists - нарисовці, novelists - романісти.

Ідея  створення клубу належить англійській письменниці Кетрін Емі Доусон-Скотт, першим президентом  став Джон Голсуорсі. У 1923 р. відбувся перший міжнародний конгрес ПЕН-клубу в Лондоні. Сьогодні ПЕН-центри діють у 130 країнах.

В Хартії міжнародного ПЕН-клубу зазначено, що він «виступає на захист принципів свободи інформації всередині кожної країни і між всіма країнами. Його члени зобов`язуються виступати проти придушення свободи слова в будь-якій  формі в тих країнах і суспільствах, до яких вони належать, а також у всьому світі, коли це можливо».

 

21 березня - Всесвітній день поезії

У 1999 р. на 30-й сесії генеральної конференції ЮНЕСКО було вирішено відзначати Всесвітній день поезії 21 березня. Перший Всесвітній день поезії відзначався в Парижі, де знаходиться штаб-квартира ЮНЕСКО.

«Поезія, — йдеться у відповідному рішенні ЮНЕСКО, — може стати відповіддю на найгостріші й найглибші духовні питання сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї широку суспільну увагу. Крім того, Всесвітній день поезії повинен дати можливість ширше заявити про себе невеликим видавництвам, чиїми зусиллями, в основному, доходить до читачів творчість сучасних поетів, літературним клубам, що відроджують одвічну традицію живого поетичного слова».

Цей день, вважає ЮНЕСКО, покликаний створити в засобах масової інформації позитивний імідж поезії як справді сучасного мистецтва, відкритого людям.

 

2 квітня - Міжнародний день дитячої книги

 Починаючи з 1967 р., з ініціативи і за рішенням Міжнародної ради з дитячої книги (IBBУ) 2 квітня, в день народження великого казкаря Ганса Крістіана Андерсена, весь світ відзначає Міжнародний день дитячої книги, підкреслюючи тим самим важливу роль дитячої книги у формуванні духовного та інтелектуального обличчя нових поколінь Землі.

Кожного року одна з національних секцій IBBУ виступає спонсором цього чудового свята. Традиційно ця секція запрошує популярного письменника написати Посланння дітям всього світу і відомого художника для створення  оригінального плакату. В подальшому ці матеріали використовуються для популяризації книг і розвитку інтересу до читання.

 

23 квітня - Всесвітній день книг і авторського права

Ідея проведення цього свята належала Міжнародній Асоціації Книговидавців й була запропонована на розгляд ЮНЕСКО.

День 23 квітня був обраний завдяки традиції святкування Дня книги у Каталонії, де   дарували троянду за кожну куплену книжку. І для світової літератури цей день є символічним. Цього дня  померли  М. Сервантес і       У. Шекспір, народилися М. Дрюон і В. Набоков.

Цілком природно, що Генеральна конференція ЮНЕСКО, що  проходила в Парижі у 1995 р.,  вирішила віддати  данину поваги книгам і авторам, закликаючи усіх, - особливо молодь, знаходити задоволення в читанні і поважати незамінний внесок тих, хто сприяв соціальному і культурному прогресу людства. Тоді й були засновані Всесвітній день книг і авторського права і Премія ЮНЕСКО за популяризацію ідеалів терпимості у дитячій і юнацькій літературі. Нині цей день  святкують у 190 країнах світу.

 

10 травня - День книги в Німеччині

День книги проходить у Німеччині щорічно.  Ця дата нагадує мільйонам людей у всьому світі про справжнє обличчя фашизму. Саме 10 травня 1933 р. в Берліні і деяких інших німецьких містах сталася варварська акція спалення  книг, неугодних гітлерівському режиму.   

Лише в столиці було передано вогню 20 тис. книг. В основному це були книги єврейських авторів, а також твори марксистського та пацифістського характеру: праці Альберта Енштейна, Карла Маркса, твори Генріха та Томаса Маннів, Стефана Цвейга, Еріха Кестнера, Зігмунда Фрейда та інших. «Свято вогню» послужило відправною точкою тотальної цензури.

    Понад 5,5 тис. найменувань творів опинилися у зловісному «чорному списку». Під заборону потрапляли письменники, поети, вчені. Німецька література виявилася задавленою. До еміграції виїжджають майже всі відомі письменники - сім'я Маннів, Е.М. Ремарк, Л. Фейхтвангер,  Б. Брехт. Ті ж, хто залишаються, - або перестають писати, або стають жертвами невідомих убивць.

  20 березня 1995 р. на  площі Бебельплатц  в Берліні було відкрито меморіал «Versunkene Bibliothek» («Потонувша бібліотека»).  У центрі площі під товстим квадратом скла, знаходиться біла кімната з пустими полками. Магічне світло з-під скла притягує перехожих. Пустий простір  передає ідею втрати. На пам’ятній дошці викарбувано пояснення: «На цій площі 10 травня 1933 року нацистські студенти зпалювали книги», а також пророчі слова Генріха Гейне, написані ним далекого 1834 року: «Там де спалюють книги, врешті-решт спалюють і людей».

 

24 травня - День слов'янської писемності і культури

Сьогодні імена святих Кирила та Мефодія відомі і шановані у всьому християнському світі. Заслуги цих великих слов'янських просвітителів в історії культури важко переоцінити. Близько 1135 років тому Кирило і Мефодій принесли на землю слов'ян світло писемності та знань. Більшу частину свого життя ці просвітителі присвятили справі створення і розвитку слов'янської писемності, адже вони слушно вважали, що писемність є найважливішою складовою частиною культури будь-якого народу.

Кирило розробив і уклав першу упорядковану слов'янську абетку на базі грецької, суттєво змінивши її, щоб передати слов'янську звукову систему, чим поклав початок розвитку слов'янської писемності. Одночасно зі створенням абетки було розпочато роботу над перекладом з грецької на слов'янську Євангелія та Псалтиря.

Кирило та Мефодій переклали зі старогрецької мови багато книг, що започаткувало слов'янську літературну мову і книжкову справу. Завдяки їм слов'яни отримали можливість слухати Божественну Літургію рідною мовою. У середньовічній Європі слов'янська мова стала  мовою, за допомогою якої поширювалося слово Боже.

З 1989 р. День слов'янської писемності ті культури урочисто святкується в Україні, Росії, Болгарії та  інших країнах. Йому присвячуються наукові форуми, проводяться різноманітні культурні заходи. Цей день є не просто днем пам'яті святих Кирила та Мефодія, а святом єднання всіх слов'ян.

У 1989 р. пам'ятний знак просвітникам Кирилу та Мефодію відкрито на території Києво-Печерської лаври. Вони  увічнені у скульптурній композиції на Михайлівській площі у Києві, також чудовий пам'ятник просвітителям встановлено у Мукачевому.

 

8 вересня - Міжнародний день грамотності

 Міжнародний день грамотності започатковано Організацією Об’єднаних Націй більше трьох десятків років тому. Відзначається він з  1976 р. за рішенням Генеральної конференції ЮНЕСКО. Цього дня в Парижі відбудеться церемонія нагородження лауреатів Міжнародних премій за розповсюдження грамотності 2008 р.

Населення Землі сягнуло шести млрд. чол. і продовжує рости високими темпами, особливо за рахунок країн «третього світу». Проте майже одна шоста від загалу землян  - неграмотні,  це вражаюча цифра -  860 млн. З них – 100 млн. дітей, які ніколи не сиділи за партами, не тримали в руках книгу, не лічили зірок у небі та, найстрашніше, залишилися на узбіччі цивілізації.

Немає жодного сумніву в тому, що писемність має важливе значення для всіх вікових, статевих, національних, релігійних та інших груп населення Землі. Саме грамотність допомагає дітям, молоді, дорослим засвоїти найважливіші життєві навички, що дають можливість гідно протистояти викликам  життя. Грамотність є основою для здобуття нових знань і вмінь, що є інструментами ефективної участі людини в усіх сферах суспільного життя ХХІ століття, зокрема економічної.

З метою забезпечення освіти для всіх резолюцією  Генеральної Асамблеї період 2003-2012 рр. проголошено Десятиріччям грамотності ООН. На виконання цього розроблений Міжнародний план дій, названий Дакарським за місцем проведення 57-ї Генасамблеї – у столиці Сенегалу.

 

30 вересня - Всеукраїнський день бібліотек

 Всеукраїнський день бібліотек відзначається з 1998 р. 30 вересня згідно з Указом Президента України  

Перші бібліотеки в Київській Русі почали відкриватися при церквах і монастирях після прийняття християнства в 988 р. Найбільшою і найбагатшою на той час була бібліотека Софії Київської, заснована у 1037 р.Ярославом Мудрим. У цілому в бібліотеці налічувалося до 900 томів рукописних книг - грандіозна для середньовіччя кількість.

Книги, що виходили з майстерень Софійського собору, стали основою інших бібліотек, зокрема величезної бібліотеки Печерського монастиря, щоз кінця ХІ  століття стала найбільшим центром культурного життя Київської Русі.

З появою книгодрукування в середині ХV  століття відбуваються великі зміни в усьому європейському книговиданні і, звичайно, у бібліотечній справі. Значного розвитку бібліотеки набули у ХVІ  столітті, великі книгосховища з'явилися при школах в Острозі й у Львові. У ХVІІ  столітті була організована бібліотека Київської академії. У ХVІІІ  - значні бібліотеки мали  козацькі старшини, єпископи, монастирі, різні школи.

У радянські часи бібліотечна справа стала частиною державної політики.

Сьогодні в Україні нараховується близько 40 тисяч бібліотек. Середпровідних - Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, Національна парламентська бібліотека України, Державна бібліотека України для дітей, Державна історична бібліотека України та ін.

Кількість бібліотечних працівників становить більше 53 тисяч чоловік.Послугами бібліотек користуються більше 17,5  млн. читачів.

 

16 жовтня - Свято читання у Франції

 Це абсолютно унікальне свято. Жодна країна у світі не проводить такімасштабні заходи, присвячені літературі і книзі, як Франція.

 Вперше Свято читання було проведено у 1989 р. за ініціативою Міністерства культури Франції і було підтримано французькою громадськістю з великим ентузіазмом. Після деякого часу свято буловключено у календар щорічних культурних подій у країні.

 Триденна програма свята включає зустрічі з письменниками, поетами, виставки і презентації книг, книжкові ярмарки, наукові конференції та семінари. У ці дні люди дарують один одному книги, приносять їх в дар бібліотекам.

 Всі радіо- і телепередачі, численні публікації у газетах присвячені літературі і письменникам. Загалом, вся країна живе три дня на ріквиключно літературними інтересами, всі інші проблеми відступають на другий план.